Як хустська Червона Шапочка шукала пригоди в Карпатах

Поділитись

У п’ятницю 12 жовтня Закарпатський обласний театр драми та комедії показав дитячу виставу «Червона Шапочка».

Це казка-мюзикл для сімейного перегляду, адже вистава насичена цікавими алегоріями, образами, а також просотана піснями, які є впізнаваними як для юних глядачів, так і для старшого покоління.

«У власному прочитанні казки ми опираємося на класичний сюжет всім відомого твору Шарля Перро та братів Грімм, проте дещо насичуючи її місцевим гуцульським колоритом», – зазначає режисер-постановник Заслужений діяч мистецтв Сергій Архипчук.

Автор лібрето, драматург Леонід Полтава, подібно до українських письменників-класиків О.Олеся, Лесі Українки, звертається до міфічної істоти Мавки лісової. Продовжуючи традицію автора, ми розширяємо знайомство маленького глядача із загадковими Карпатськими мешканцями, вводячи у виставу, окрім Мавки, нявок та Фею Карпатських ночей. Разом із лісовими мешканцями, стане активним діячем природа, що надасть дитячому мюзиклу певної фантасмагорії.

Не менш важливою частиною казки-мюзиклу є музична складова українського композитора-емігранта Василя Безкоровайного, що втілюється у хорових та сольних номерах у супроводі оркестру (керівник – Олександр Локотош, аранжувальник – Віктор Чаусов; хормейстер – Марія Волошин) Провідною темою всього дійства стає протистояння добра і зла. Вовк уособлює образ розбишаки-злодюги, який хоч і є втіленням жорстокості, проте в глибині душі нещасний у своїй самотності.

Головна героїня – Червона Шапочка – своїм образом несе не тільки дитячу безпосередність, світло та дівочу чарівність, але й віру у добре серце навіть найлютішого звіра. Бабуся – праматір роду людського – втілення духовної мудрості, поважності та всеохоплюючої любові до дітей, тварин і світу природи. Бровко і Білочка – вірні друзі Червоної Шапочки – стають справжніми моторчиками дійства, швидко приймають рішення, завжди знають чим допомогти, як зарадити у скрутну хвилину, не гребуючи пустощами, жартами та навіть знущанням над кривдником. Гуцул-Мисливець у нашому дійстві, мов справжній козак, кидається рятувати невинних від зайди-зловмисника, стаючи таким чином справжнім охоронцем Карпатських гір. Сценографія Наталії Клисенко дозволяє наблизити глядача до сучасності, адже рухомі та об’ємні декорації, як і в попередній виставі «Наталка Полтавка», перегукуються із костюмами-декораціями та оживатимуть час від часу і діятимуть разом із головними героями (художник по костюмах – Лариса Гончарова, костюмер – Оксана Дорошенко).

Сценічного ефекту додає гра світла, тіні і звука, крізь призму яких Карпати набирають особливо загадкових обрисів. Режисура вистави діє за принципом нашарування, варіює на межі стилістики і кітчу, саме тому сприймається як суцільне нерозривне полотно, подібне до різнобарвної гуцульської джерги.

Гори у виставі оживають, взаємодіють із персонажами, слугують прихистком для стривожених квітів та старожилів-дерев, ховаються у хмарах та вмиваються дощами. Промовистим символом у пролозі до вистави стає скрипка як уособлення душу і сили гір, якою Фея Карпатських Ночей та Мавка пробуджують Закарпатський край. Жанрова своєрідність – мюзикл – дає змогу акторам підживлювати сюжет дійства чи то піснями, чи то танцями, запрошуючи тим самим глядача до співучасті.

Подібно як і в усіх щасливих казках, вистава «Червона Шапочка» змушує малечу повірити у людську доброту та всепрощення, торжество справедливості над безчестям, а дорослим дає настанову: потрібно завжди пам’ятати про щирість спілкування та дитячу безпосередність. Хоча театр на період реконструкції перебуває у складних умовах праці, проте творчий колектив не зупиняється на досягнутому, закладаючи міцні цеглинки до створення своєрідної неповторної стилістики театру.

Олеся Чепелюк

mediakhust.net

Поділитись