Наталка-Хустянка: У Закарпатському обласному театрі драми і комедії готуються до прем’єри вистави

Поділитись

У Закарпатському обласному театрі драми і комедії (м.Хуст) відбуваються заключні репетиції перед прем’єрою вистави С.Архипчука “Наталка-Полтавка”.

За лічені місяці директор театру В.Снітар разом з С.Архипчуком і цілим рядом інших київських фахівців змогли створити практично з нуля цілу трупу і підготувати першу роботу. Сам режисер визначає жанр постановки як виставу-калейдоскоп, що грається з асоціаціями глядача. Як на нас, це максимально делікатне осучаснення класики, коли важливо показати насамперед не букву твору, а його живий дух. Бо, здавалося би, що втілення на сцені п’єси, відомої усім ще зі шкільної лави, може бути тільки вишиванням по жорстко заданій канві. А от і ні. Вистава насичена десятками символів, які ведуть думку досить далеко від доби І.Котляревського – аж до нашої сучасності. Відчувається, що режисер бавився символами, звуками і кольорами, як колись у далекому дитинстві. Бавився так захоплено, що заражає цим і глядача, готового постійно крутити запропонований нам калейдоскоп.

Вистава музична від першої хвилини до останньої. Музика пронизує тебе наскрізь, переформатовує тебе, навіть не питаючи дозволу. Самі герої сприймаються як матеріалізовані музичні партії, що набули плоті і крові. Маленький поки театральний оркестр викладається на всі сто. Хоча багато чого поки доводиться демонструвати буквально на пальцях. Реквізит дуже вигадливий. Гроші – один з головних персонажів спектаклю. Десь можна сказати, що “бабло перемагає зло”, хоча й не саме по собі, а вкупі зі ще багатьма речами.

Наталка (М.Сливка-Рибчук) – це голос, який треба чути. Вона вся у ньому. Бувають жінки, які красиві доки не заговорять. А оця Наталка тоді стає тільки ще привабливішою. Розумієш, чому в українському фольклорі десь півмільйона пісень – такими голосами тільки співати: сильний, гнучкий, задерикуватий. Народилася із пісні і у ній же живе вже два століття. На перший погляд проста, як три куплети з приспівом, але як тільки починаєш вникати – ти пропав. Це апофеоз української пісенності (може, на прем’єрі утне ще щось суто закарпатське).

Возний (А.Барна) має щось від Воланда, тільки доморощеного, але все одно з різними очима, ушкодженим коліном, несамовитим прагненням до обростання свитою, а головне – здатністю постійно долати межу між злом і добром, причому в обидва боки. Це втілення влади, яка то виходить з-під впливу  морально-етичних норм, то повертається у їхнє поле. Згусток енергії, що ніяк не набуде стабільного стану, пульсує, час від часу вибухає, мов кульова блискавка. Образ вийшов максимально амбівалентним – як фотон, що демонструє природу то частки, то хвилі.

Виборний (ОАнишинець) – такий собі трікстер. Питомо закарпатський типаж, готовий служити і святим, і грішним, аби лиш під це було бюджетне забезпечення. Дуже нагадує Л.Кучму з його сакраментальним «Ви мені скажіть, що ми будуємо, і я вам це збудую”. Закручує інтригу, в якій сам грузне, як павук у власному павутинні. Кохається на цьому ділі. Клянеться на Біблії у вірності ісламу і на Корані – у вірності християнству. Здатний примирити усіх з усіма, свій серед чужих, чужий серед своїх, без нього усе було би більш прісно, а так – суцільний феєрверк.

Мати Терпелиха (О.Чепелюк) родом з анекдотів про тещу. Майстерно вимощує своїми добрими намірами дорогу до доньчиного пекла. А в усьому іншому – хоч до рани прикладай. Багато в чому нагадує доню, тільки більш бита життям, від того хитріша, глибша і десь навіть спокусливіша. Якщо донька – вино, то мати – коньяк.

Петро (В.Снітар) – це один зі слонів, на якому тримається вся вистава. Закарпатський Одіссей, в якому більшість земляків впізнає самих себе. Втім на відміну від багатьох він знаходить сили розпрощатися з довгим карбованцем і повернутися додому – хай трішечки запізно, та все одно це краще, ніж ніколи. Позитивних типів не люблять – їм заздрять. Але цьому багато чого даруєш за його голос.

Микола (В.Бабич і М.Шпеньович) відтіняє усі достоїнства свого побратима. Це як причандалля фотохудожника: спрямовує усе світло на об’єкт, а саме лишається за кадром. Проте забери його – і герой буде не таким вже й героєм.

Вистава лишає стійкий післясмак. Ніби і казка, але вся на натяках. Кожний може розуміти як йому до вподоби. Крім названих героїв, на сцені задіяний ще й значний натовп – не у вакуумі же усе відбувається. Ця молодь додає спектаклю повітря, озонує його передгрозовою атмосферою. Вистава вимальовується дуже весняною, таким досвітнім вогником на театральному небосхилі Закарпаття.

Сергій ФЕДАКА

Источник: Наталка-Хустянка: У Закарпатському обласному театрі драми і комедії готуються до прем’єри вистави | Дзеркало Закарпаття

Поділитись