Закарпатська Кам’яниця і німецький Мюлінген як єдина сім’я (фото)

Поділитись

Для дружби, доброти та благодійності нема кордонів. Яскравий доказ цього – давні зв’язки закарпатською Кам’яницею та німецьким товариством «Допомога народу України», з громадою села Мюлінген, землі Баден–Вюртемберг…

Для німецької громади закарпатська Кам’яниця стала рідною

Вже стало доброю традицією дружніх стосунків закарпатських сіл Кам’яниця та Гута Ужгородського району і громади села Мюлінген з Німеччини. Віктор Крігер та його дружина Валентина тут, в українському селі, стали справді рідними.

 «Допомога народу України» – це стихія Крігерів. Робити добро – їх девіз. Сім’ю Віктора підтримала вся громада Мюлінгена. Німці побували з гуманітарною допомогою у різних областях України, але найбільше їм сподобалося Закарпаття. Зарубіжні гості допомагали селищу Середнє на Ужгородщині, завели тісні зв’язки з Невицьким ,  селами Перечинського району. Але всім серцем меценати прикипіли до Кам’яниці. А коли син Володимир одружився на красуні з Перечина, дружні зв’язки з нашим краєм стали ще більш міцнішими.

За пройдені роки жителі Німеччини стали частими гостями в Кам’яниці, що їх вже знають ледь чи не в кожній родині. А в місцевій школі та дитячому садочку діти зустрічали їх, як рідних. І не лише в Кам’яниці, а й в Кам’яницькій Гуті.

Варто зазначити, що у Мюлінгені діє 30 різних товариств: музикантів, учителів, пожежників тощо. І в складі німецької делегації, яка приїжджала  до Кам’яниці, були люди різних професій.

Приємно те, що сім’я Крігерів  зріднилася з кам’яницькою громадою. Чималу роль у цьому зіграла сільський голова Марія Коваль-Мазюта своєю привітністю, ентузіазмом, щирим бажанням розширити коло друзів, з якими сільська громада матиме дружні зв’язки. Саме такими виявилися Крігери.

Сільський голова с. Кам’яниця Марія Юріївна ділиться враженнями, що сьогодні громади Мюлінгена та Кам’яниці, наче єдина дружна сім’я. Звичайно, у німецьких гостей є більші можливості, але і в українській Кам’яниці теж є чому повчитися. Німецькій громаді надзвичайно імпонує, як закарпатці скрупульозно збирають краплини народної творчості, ретельно зберігають народні традиції, як кожен житель намагається внести і свою частку праці у процвітання рідного села.

І представники  Мюлінгенапочувають себе у Кам’яниці, як вдома

Допомога сім’ї Крігерів є відчутною. Скажімо, зарубіжні партнери підсобили з обладнанням для харчоблоку та котельні у дитячомусадку. У місцевому будинку культури поставили нову підлогу, водостічні труби, жолоби. Проведено водопостачання до клубу у Кам’яницькій Гуті. Відновленосвердловину і подано воду у громадський резервуар цього села. Закуплено насоси, бетонні кільця, різні електротовари.А в дитсадку, на кухні, запрацював пароконвектомат для приготування дітям здорової їжі на парі.

Німецькі меценати тут брали активну участь у багатьох соціальних проектах.Допомагали як матеріально, так і фізично. Зарубіжні гості працювали на різних об’єктах на рівні з місцевими. Місцева влада вдячна зарубіжним друзям за привезені ліки для хворих, візочки для людей з особливими потребами.

 Обмін делегаціями протягом останніх років став уже традиційним. На Деньсела до Кам’яниці приїхав їхній духовий оркестр. Неодноразово українська та німецька громади проводили спільні спортивні змагання. Міцно подружилисяюні захисники природи. Школярі місцевого учнівського лісництва знайомилися у далекому Мюлінгені з лісовою справою, їздили на відпочинок.

– Ми з громадою Мюлінгена є без перебільшення великою родиною, – розповідає сільський голова Марія Коваль-Мазюта, –  Валентину і Віктора Крігерів добре знають і радо зустрічають у кожній нашій хаті. Це надзвичайно приємні, добродушні й прості люди. Інколи задумовуєшся, яке треба мати велике і добре серце, щоб допомагати людям іншої країни. Навіщо їм цей клопіт? Благодійність для цієї сім’ї стала їх кровною справою. І ми їм надзвичайно дуже вдячні за їх допомогу і людяність. Валентина і Віктора Крігери стали почесними громадянами Кам’яниці  та Гути. Вони на це заслужили. Цікаво те, що ми здебільшого знаємо своїх німецьких друзів лише по іменах. Вони допомагали нам під час ремонтівнаших закладів, не цуралися ніякої роботи. Інколи диву даєшся, як чужі люди хочуть допомогти, а бюрократична державна машина часто вставляє палиці в колеса. Так, сім’я МаркусаАуера подарувала нам вантажний автомобіль. Це допомогло нам при перевезенні будівельних матеріалів, навіть мали можливість перевозитибетономішалку. Шкода, що ми не змогли розмитнити цей транспорт – чекаємо на зміни в законодавстві.  Має Кам’яниця міцні, дружні зв’язки ще з одним товариством – Баварським східним. Коло зарубіжних друзів з нашим селом щороку розширюється. І тут варто констатувати той факт, що німецькі меценати зробили чимало добрих справ на території Кам’яницької сільської ради. Школярі та педагоги навчального закладу вдячні за облаштування внутрішніх убиралень у місцевій школі. Тепер про колишні  незручності просто забули. Кам’яничани старанно переймали позитивний досвід праці у Мюлінгені. Все нове адаптували до місцевих умов. До речі, 1300 кілометрів відділяють Кам’яницю від їх німецьких друзів. Пригадую одну з поїздок нашої делегації до Мюлінгена. Проїзд через Угорщину, Австрію, Німеччину налаштовував на роздуми. На полях видніються величезні вітряки. Їх лопасті, ймовірніше всього, крутилися безперестанку. Особливо багатоїх в Австрії. У Німеччині ледь чи не на кожному даху – сонячні батареї. Звиклі до економії іноземці не лише дбайливо використовували електроенергію, але вже давнонавчилися і себе забезпечувати нею та ще й продавати державі. У Німеччині вражали дбайливо оброблені поля. Жодного запущеного клаптику землі. Рівнесенькі, як стіл, дороги і неймовірна чистота. Сміттєві баки, декоративні трави, клумби манилизір. Ніде не бачили біля будинків грядок чи хлівів. Згодом довідалися, що в цьому нема потреби, адже цим займаються фермери. Що нас тоді дуже приємно здивувало: розвішані українські прапори  з нагоди нашого візиту. Німці чекали нас. Надзвичайно тепло приймали. Усі ми жили у сім’ї Крігерів. Протягом перебування в гостях ми провели багато цікавих зустрічей, місцевий бургомайстер Манфред Юпнер  став також активним учасником спільних  заходів  та проектів. Ще одне: вражає пунктуальність місцевих жителів. Сказаного слова вони твердо дотримуються.

Цікаво, як би ми оцінили поведінку сусідів, коли б ті зателефонували до поліції, поскаржилися на нас? Можна лише уявити. У німців це не дивина. Одного вечора на вулиці, на якій ми мешкали, приїхала поліція. До них зателефонував сусід, що на асфальті наш автобус залишив масляну пляму. У нас би на неї ніхто й уваги не звернув. Одразу ж пляму змили мильною піною. Пані Валентина просила, щоб ми не співали після десятої годинивечора, бо можуть бути неприємності. До речі, між будинками у Мюлінгені нема високих парканів. Обійстя розділяють акуратні кущики рідкісних декоративних рослин. Приїзд нашої делегації в село широко висвітлювала місцева преса. Наші художні колективи просто зачаровували німців українськими піснями і танцями.

29 лютого делегацію з Кам’яниці запросили на участь у звітних зборах товариства, де вони хочуть відзвітуватися за пророблену роботу за минулий рік і розповідять про перспективні плани щодо участі в соціальних проектах сіл Кам’яниця та Кам’яницька Гута на поточний рік. Чекаємо на приємну зустріч!

 Іван ЛАДЖУН, Марія ПІДГОРНА  — ІА «ЗІДО»

Закарпатська Кам’яниця і німецький Мюлінген як єдина сім’я
Закарпатська Кам’яниця і німецький Мюлінген як єдина сім’я
Закарпатська Кам’яниця і німецький Мюлінген як єдина сім’я
Закарпатська Кам’яниця і німецький Мюлінген як єдина сім’я

Поділитись