У 1990 році закарпатці організували живий ланцюг із Хуста до Копані

Поділитись

 21 січня 1990 го року вся Україна – від Чопа до Донецька взяла участь у всеукраїнській акції, створивши «живий ланцюг» з нагоди 70-річчя від Дня Злуки, до якого й мітингів із цієї нагоди долучилося близько 3 мільйонів українців.  В умовах напівлегальності це була велика цифра.

Насправді вона була й більшою, адже далеко не всі події того дня зафіксовано журналістами чи просто фотографами. Можливо, більш ретельно задокументовано подію працівниками КДБ, але це ще треба досліджувати.

Власне, якщо погортати сторінки Інтернету, не опубліковано жодного фото чи тексту про «живий ланцюг» від Хуста до Великої Копані 1990 року. А тим часом із кожним роком із пам’яті стирається все більше деталей цієї історичної події. Чесно кажучи, зафіксували лише той короткий відрізок дня, коли всі – знайомі й незнайомі – стали в ряд на узбіччі траси і взялися за руки. Це був живий ланцюг від столиці Карпатської України через Красне поле і до Великої Копані, де колись проходив з’їзд «Просвіти» Закарпаття. Був легкий зимовий вітер (на цьому відрізку завжди вітряно), пролітали сніжинки, проїжджали автомобілі, подаючи сигнали. А от хто з наших був тоді, згадати важко. Хоча, мабуть, були всі активісти —  Володимир Бунча, Василь Кіш, Микола Садовий, Василь Черкун, Стефанія Бонь, старші однодумці — Федір Ньорба, Степан Федорко, подружжя Надія та Михайло Майданії, Михайло Любка, Михайло Пушкаш, подружжя Качал, Юрій Неймет,  Василь Сочка… Насправді було значно-значно більше людей, принаймні достатньо, щоб створити абсолютно суцільний «живий ланцюг».

Важко згадати, хто і як добирався на трасу. Серед учасників був один із засновників Руху й Просвіти у Виноградові архітектор Василь Черкун. Добиралися хто як міг, згадує Василь Карлович. Нас привіз на своїй машині Володя Бунча, інші добиралися хто поїздом до переїзду, хто рейсовими автобусами, хто попутками.

Ланцюг тримали недовго – кілька десятків хвилин, а потім всі повернулися додому. Теж хто як міг. Потім уже в місті зупинилися на каву, щоб «переварити» враження, поговорити про політику, про майбутню можливу незалежність. За вікном кав’ярні падав сніг, було небуденно. Коли спілкуєшся з однодумцями, завжди відчуваєш момент святковості.

Василь Горват

Поділитись