У Горінчові пройшло дводенне свято під назвою «Бринза Хустщини» (ФОТО)

Поділитись

Тут зібралися вівчарі краю, щоб створили одне з наймасовіших гулянь просто неба. Гості фестивалю побачили перші овечі перегони, процес виготовлення сиру та обирали на конкурсі краси «Міс овечку-2019».

Розпочалося свято під звуки трембіт, так присутні зустрічали головних героїв – овець та кіз. Сюди пригнали три отари, а це понад тисячу тварин.

Вівчарство — справа нелегка.  Вівчарі протягом усього літа пасуть свою отару високо на полонині. Там вони перебувають до кінця вересня і заготовляють овечий сир, бринзу та вурду.

– Робочий день починається о 5 годині ранку. В отарі маємо 300 овець. Доїння триває більше години тричі на день: рано, в обід, й надвечір. Поміж цим випускаємо овець та кіз на пасовище. Вже пізно вночі вони приходять на салаш.  І так півроку, – розповідає один з вівчарів Іван Петрина. – З молока виготовляємо сир та бринзу, які потім реалізуємо.

Як це відбувається, показали і на фестивалі. Почали з доїння. Цей процес займає годину. Тварини лізуть одна поперед одну на «процедуру». Опісля молоко зливають у дерев’яну діжку, додають клягу (сироваткова закваска) і виготовляють сир. Після цього його підвішують у марлевій тканині на палицю. Із 30 літрів молока виготовляють 6 кілограмів сиру. Бажаючих подивитися на процес доїння отари та варіння сиру зібралось чимало.

– У фестивалі взяли участь 10 вівчарів. Мета фестивалю зберегти від знищення, популяризувати вівчарство, відродити народні традиції та звичаї, — розповів Федір Шандор, професор-туризмознавець Ужгородського національного університету. — Найбільше поголів’я овець на території Закарпаття  саме на території Хустщини. Тут є  вівчарі, які дійсно працюють, тому їхню працю треба прославляти.

Продан Василь із Хустщини каже, що вівчарством займається ще з дитинства. З кожним роком у нього зменшується поголів’я, адже тримати їх невигідно. Сьогодні отара налічує 250 тварин і кожна для нього особлива. Ще одна проблема – ніде збувати вовну.

– Нині цей промисел занепадає, бо молодь не хоче цим займатися. За один удій коза може дати 2 літри молока, овечка від 200 грам. Це справа неприбуткова, вовну немає де здати. Сир коштує 100 гривень за кілограм . На жаль, держава не допомагає вівчарям, — зізнається пан Василь. – Ми об’єдналися в Асоціацію вівчарів та сироварів і тепер спільно працюємо, аби справа дідів та прадідів не занепала.

Нагородили цього дня наймолодшого та найстаршого вівчарів Хустщини. Щодо тварин, то вони «мірялися» швидкістю і красою. Титул найспритнішої та медаль здобула вівця Малесса, а найкрасивішою визнали овечку Кнессу. Оцінювали їх за оплесками глядачів. Після такого «гуляння» овечки та кози вирушили на полонину.

До слова, на території під час фестивалю розкинулось ціле наметове містечко, де можна було посмакувати не лише молочною продукцією, але й іншими закарпатськими стравами, покататися на конях і відвідати різні атракціони.

Анна Перец

Поділитись