Роздуми про програми кандидатів на посаду президента України

Поділитись

Нас використовують через вибори для нашого ж блага і за наші гроші. Бо добровільне волевиявлення надзвичайно дороге задоволення. А якщо немає грошей, нам допоможуть, тільки б ми були в системі й не виходили за її межі, бо станемо не керовані. З часом той, хто дає, той і забирає та ще й з лихвою. А як інакше, який сенс? (Кабанчика годують і знають для чого, тільки цього не знає і не розуміє сам кабанчик) А хотілося б, щоб розуміли якомога більше, сподівалися і залежали не від когось, а в першу чергу від самих себе.

Хто не навчений і не вміє цінувати особисту свободу і незалежність (не плутати з державою), той добровільно (автоматично) віддає себе в залежність для використання. Якщо раніше силою, з кров’ю завойовували й відстоювали свободу й незалежність, то зараз стало модно добровільно, культурно й цивілізовано віддавати себе в залежність – через вибори. За принципом: хто багатий, а значить хитріший, той і має право керувати іншими незалежно від того, яким чином одержав те багатство й владу. Золотий тілець став основним аргументом – інстинктом у перемозі на виборах. Головне розумно й хитро ним задурити більшість. І дурять,  успішно дурять, бо надіємось, вважаємо, що краще не було, не є і не може бути. І знати не хочемо, ніколи думати, не має часу. Хай думають інші там, на верху, на то ми їх і обираємо, щоб думати. А нам працювати треба, щоб якось вижити, а не думати.

На жаль, майже всі кандидати в президенти, крім одного, вибудовують свої програми дії на агресії, звинуваченні, нетерпимості, знищенні або підкоренні силою один одного. Використовуючи нас у своїх амбіційно-гестапівських інтересах, маскуючись словесною риторикою все для блага і в ім’я людини, яку потім із повним правом можна використовувати по повній програмі в ім’я вищих державних інтересів, а фактично для своєї слави, збагачення і свого оточення. Все це робиться в жорстоко-грубій або витонченій боротьбі за право бути першим будь-якою ціною на верхній щаблині влади. Фактично боротьба йде за право розпоряджатися грошима, майном, ресурсами, землею (читай її руйнуванням) і, головне, душами людей, виборців, електоратом, маніпулюючи його свідомістю, який хоче вижити, надіється на краще майбутнє.

Однак формула «я сам проти всіх», яку використовують кандидати з допомогою зовнішньо привабливих агітаційно-ефективних матеріальних чинників та грошей поступово втрачає силу. На її місце повинна прийти нова життєво-ефективна об’єднуюча національна ідея, навколо якої громадяни держави могли б не роз’єднуватися, а об’єднатися. Хочу підкреслити, не навколо особистості, яка запропонувала цю ідею, а суттю цієї ідеї. Це значить, думати не за своє власне, амбіційне задоволення, благополуччя за рахунок іншого, а за рахунок власної праці, яка б не шкодила собі в першу чергу, своєму ближньому і всьому навкруги – землі і Всесвіту.

Пора зрозуміти, що все в цьому світі — взаємопов’язане, взаємозалежне. Що посієш, те й пожнеш; як приклеїмо, так відклеїмо. Закон карми невідворотній. Він був, є і завжди буде мати місце.

Головним принципом національної ідеї повинно бути творення життя з тим, хто його дав і за його законами і правилами. А не працювати, щоб виживати й руйнувати все те, що дає життя.

Для початку, можна було б запропонувати, щоб кожний кандидат у президенти погодився визнати і прийняти наступні умови й правила:

  1. Мати чітку, ясну, просту, національну ідею відродження держави, яка має пронизувати всі пункти програми.
  2. Пункти програми мають бути конкретно деталізовані, де вказано ціль – що, для чого і як зробити.
  3. Після кожного пункту програми має бути вказана конкретна дата виконання.
  4. За виконання має бути вказана конкретна міра відповідальності в грошовому вимірі, тобто компенсація за невиконання або кримінальна відповідальність.
  5. При виконанні пунктів програми повинна бути визначена винагорода в грошовому або іншому вимірі.

Компенсація за виконання або невиконання пунктів програми має проводитись автоматично без суду. Зарплату президенту повинні визначати громадяни держави, які обрали його служити народу. Майно оцінюється до і після закінчення повноважень для порівняння. Головне, щоб кандидат у президенти добре розумів (на власній шкірі) відповідальність за свої дії перед кожною людиною в державі. Так само як токар, слюсар на заводі одержує зарплату за якісне виготовлення певної деталі, аграрій за вирощування сільськогосподарської продукції, підприємець за ефективність своєї справи. Тобто, кожний повинен нести конкретну, а не словесну відповідальність за взяті на себе зобов’язання. Думаю, що  сміливців, готових взяти на себе  відповідальність за долю держави, значно поменшало б. Таким чином, зміниться парадигма ставлення до себе й собі подібних.. Народом чи електоратом не будуть маніпулювати і користуватися або використовувати, а ставитись із любов’ю і повагою, як до самих себе.

Нам запропонували, а, може, й нав’язали «зверху» наймудріші умови і правила, як правильно жити, а ми внизу прийняли, вважаючи їх справедливими. У період між виборами й напередодні верхи жорстко, а інколи й дуже жорстоко чубляться між собою за право правильно керувати нами, не забувати за себе. Пробитися, щоб бути першим, не так легко й просто. Але якщо пробився, то одержуєш право розділяти, володарювати і з насолодою задовольняти всі свої честолюбні амбіції, кому дати, а від кого забрати і собі взяти. А після закінчення повноважень знову згадують за нас і біжать за новим мандатом довіри для нового строку покерувати. Але жити під їх керуванням чомусь все дедалі тривожніше. Мабуть, нам, низам, варто задуматись, чому так. Не приймати бездумно запропоноване іншими, а самим думати, як краще. І поступово знаходити найоптимальніші критерії кращого як для себе, так і собі подібних без використання один одного в корисних цілях. А якщо думати не будемо, то будуть думати за нас інші, але вже з користю для себе. Бо кожний у міру свого розуміння робить на себе, а в міру не розуміння на того, хто розуміє більше.

Потрібно терміново змінювати  систему цінностей, спосіб мислення і життя, бо старі правила гри поступово ведуть не до життя, а від життя в небуття.

Михайло Рущак

Поділитись